МЕТА:ознайомити учнів з біографією М. та С. Дяченків і місцем їхньої творчості в українській літературі; дати загальну характеристику їхньої творчості; узагальнити та систематизувати навички учнів робити висновки з прочитаного, аналізувати; розвивати увагу, вміння логічно та критичнтегроо мислити; виховувати любов, повагу до надбань наших земляків та нашого народу.

ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ УРОКУ: урок-суд

ТИП УРОКУ: урок застосування знань, вмінь та навичок (урок позакласного читання; інтегрований.

ОБЛАДНАНЯ: виставка творів, ілюстрації, суддійські мантії і шапочки; бейджики у всіх героїв.

…сучасники Гоголя – звучить?

Запам’ятайте цю божевільну думку:

ми сучасники Марини і Сергія Дяченко»

К.Родик, Політика і культура

ХІД УРОКУ:

Сильнішим учням класу було дано попереднє завдання: підготувати матеріал відповідно до того, ким він має бути. Учні, які не отримали завдання відводиться роль глядачів судового процесу.

Відповідним чином розставлено парти, на одній із них лежить «Кобзар», на якому свідки будуть давати клятву говорити правду і тільки правду, нічого, крім парти.

Суддя в суддійській мантії, адвокат, прокурор, обвинувачені

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

ВЧИТЕЛЬ: Сьогодні ми з вами підводимо підсумки вивчення курсу «Українська література» і завершуємо цей курс уроком позакласного читання, на який було винесено загальний огляд творчості Марини та Сергія Дяченків, поговоримо про вплив світової літератури на розвиток їхньої творчості.

Хочу звернути увагу на епіграф нашого уроку і ввесь наш урок буде пронизано думкою: «А чи пощастило нам, сучасникам, М. та С. Дяченків?»

Творчість Марини та Сергія Дяченків досить суперечлива. Одні їх вихваляють, інші – критикують, але залишити їхню творчість поза увагою – неможливо. Чому? – Відповідь на це питання ми і спробуємо дати наприкінці уроку, форма якого буде незвичайною.

СУДДЯ: Сьогодні на засіданні Київського міського суду розглядається справа Марини Юріївни Дяченко та Сергія Сергійовича Дяченка, які звинувачують ся у порушенні авторського права (плагіаті).

Слово надається прокурору

ПРОКУРОР: Марина та Сергій Дяченки , дебютувавши у 1994 році в галузі літератури, автори досить великої кількості різножанрових творів: романи, оповідання, драматичні твори. Найвідомішими з них є: «Брамник», «Ритуал», «Шрам», «Спадкоємець», «Магам можна все», «Королівська обіцянка», «Дика Енергія Лана», «Останній Дон Кіхот», «Метаморфози». Лауреати багатьох премій.

Під час слідства доведено плагіатство творів світової літератури, як «Дн Кіхот», «Метаморфози», «Божестенна комедія», «451 градус за Фаренгейтом», «Іліада» та «Одіссея», «Анна Кареніна», давньогрецькі міфи та ін.

Як уже зазначалося вище, українська література взагалі, і сучасна українська література зокрема, розвивалася під впливом інших культур та літератур. Не є винятком і творчість подружжя Дяченків. «Спадкоємець» - вистава «Гра про Егерта й Торію», завдяки якій, Егерт Солль дізнається правду про те, що хлопчик, якого він все життя вважав своїм сином виявився сином його лютого ворога. Чи не подібний карколомний елемент зустрічаємо в творі Шекспіра «Гамлет». Відкриваючи цей твір, ми одразу наштовхуємося на досить цікаву фразу: «Всі сім'ї щасливі однаково, зате нещастя в кожного своє.» Подібну фразу ми зустрічаємо, коли розпочинаємо читати роман Л.Толстого «Анна Кареніна»?

«Королівська обіцянка» просто насичена елементами, запозиченими із твору «Божественна комедія» Данте. Так, зокрема, у цьому творі зображено подорож до загробного світу; коли герой каже неправду, то мусить лизати сіль, тоді як у Данте — гарячу сковорідку; герой Дяченків переправляється через міст – у Данте - через річку; деяким чином зберігається символіка чисел: 9=3*3 - у Дяченків відьма подарувала 9 життів своєму синові; 100=10*10 - 100 вішальників трудилися 100 днів.

Один із героїв роману говорить такі слова: «... может быть, потому, что каждый шаг прибдижал нас к пропасти» дещо схоже говорить герой Монтег одного із романів Бредбері, тільки у цього героя цей вислів звусить впевненіше: «Мы катимся в пропасть».

АДВОКАТ: Так, у творах моїх підзахисних ми зустрічаємо елементи, з якими раніше мали змогу зустрітися у творах світових класиків. Але це лише використання мотиву, а не плагіат. І в процесі сьогоднішнього засідання, я думаю, ми це доведемо.

СУДДЯ: Слово надається затриманим.

МАРИНА ДЯЧЕНКО: Я, Марина Юріївна Дяченко, 1968 року народження, м.Київ. закінчила Київський Інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка – Карого. Актриса театру і кіно. Одружена, є дочка Стася, 1995 року народження.

СЕРГІЙ ДЯЧЕНКО: Я, Дяченко Сергій Сергійович, 1945 року народження, м. Київ. Працював вченим, психіатром, майстер спорту з підводного багатоборства, член Спілки письменників України, автор багатьох сценаріїв до художніх та документальних фільмів, лауреат низки всесоюзних, міжнародних премій в області кіно. Одружений, є дочка Анастасія.

Свою вину ми не визнаємо.

СУДДЯ: Слово надається захисту.

АДВОКАТ: Дякую, Ваша честь.

Для того, щоб довести невинність моїх підзахисних, захист просить дозволу у сьогоднішньому нашому засіданні вислухати таких свідків від сторони захисту:

літературознавець Віктор Мельник.
літературознавець Михайло Наєнко.
літературний критик Тамара Гундарова.
художник-ілюстратор Катерина Білетіна.
автор низки статей про творчість моїх підзахисних Андрій Куликов.

СУДДЯ: Не заперечує. Слово надається літературознавцю Віктору Мельнику

АДВОКАТ: Пане Вікторе, розкажіть, будь ласка, що Ви знаєте про творчість пана Сергія та Марини. Жанр, тематику.

В. МЕЛЬНИК: У результаті більшої свободи, відкритості українського суспільства до чужоземних впливів та значно ширших контактів з літературами інших країн здебільшого відрізняється від радянської зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використанням нових стилістичних прийомів (прийоми постмодернізму, неоавангарду, нецензурна лексика, використання суржика), різноманітністю та змішанням жанрів, але й своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам’яті. Вона розвивається різнобічно і всепланово. Враховуючи розвиток науки і техніки, прогрес та інші чинники, що впливають на розвиток нашого суспільства і нашої свідомості зокрема, великої популярності і шаленого розвитку зазнає такий жанр як фентезі. Марина і Сергій Дяче́нки — подружжя, українські письменники, сценаристи, пишуть у співавторстві на російській та українських мовах, сучасної наукової фантастики, фентезі, романи, повісті, оповідання, драматичні твори та твори для дітей, також поєднуючи декілька жанрів в одному творі. Жили в Києві; з 2009 року— в Москві. майстри опису людського характеру, працюють у напрямку «м-реалізму» (самі вони значення букви «м» не розшифровують).

Найвідомішими творами із доробку подружжя є: «Шрам», «Страта», «Варан», «Мідний король», «Спадкоємець»,«Армагед-дом», «Світ на виворіть», «Магам можна все», «Королівська обіцянка» та ін.

АДВОКАТ: Чи вбачаєте Ви щось протизаконне в діях моїх клієнтів?

В.МЕЛЬНИК: Ні.

АДВОКАТ: Дякую.

СУДДЯ: Слово надається Михайлові Наєнку.

МИХАЙЛО НАЄНКО: У 1996 виходить роман «Ритуал» — історія про дракона і принцесу, надзвичайна та надзвичайна, так як дракон у ній — людина, в яку автори вклали живу душу. До роману не було проявлено особливої уваги і нагород він не отримав.

Роман «Печера» (1998) отримав премію «Лунный меч» (1999), як найкращий твір в жанрі містичної літератури 1997—1999 років. У ньому також присутній реалізм при описі людей і фантастичний світ довкола них.

«Зелена карта» (2000) — нефантастична повість, яка розповідає про сучасних людей із Києва, які отримали можливість поїхати за кордон. (Зелена карта — це Green card, документ, який засвідчує статус законного постійного мешканця США.

Роман «Дика Енергія. Лана» (березень 2006) — фантастична казка, написана під впливом творчості української артистки Руслани, і їй же присвячується. Твір насичений дією, ритмом та енергією, удостоєний премії «Бронзовий кадуцій».

У 2006 році вишли перша частина казкового циклу «Ключ від королівства» і її продовження «Слово Оберона», а також фантастико-психологічний роман «Олена і Аспірін».

У січні 2009 року вийшов в прокат фільм «Заселений острів» за однойменною книгою братів Стругацьких, сценарій якого написали Марина і Сергій. .

Марина і Сергій Дяченки — лауреати самих престижних літературних премій в області фантастики на території СНД. Практично всі їхні романи, багато повістей, оповідань були нагородженні призами.

АДВОКАТ: Пане Михайле, чи вбачаєте ви щось протизаконне у творчості моїх клієнтів?

М.НАЄНКО: Ні.

СУДДЯ: Запрошується свідок Тамара Гундарова.

ТАМАРА ГУНДАРОВА:Твір Марини та Сергія Дяченків «Печера» - це тонка притча в стилі «городского» фентезі. Герої книги живуть в двох паралельних світах: денному, який є тихим, вдалим за рахунок нічного жаху «Печери», в якому нудні мешканці в буквальному значенні діляться на хижаків і травоїдних...

«Століття відьми» - книга Марини та Сергія Дяченків, яка відкриває для нас фантастичний світ, де поруч існують звичайні люди и відьми, а мертві там деколи повертаються до живих, щоб забрати їх до себе, існують строгі інквізитори і безжальні чугайстри.Головна героїня книги руда відьма Івга, яка не пройшла обряду ініціації і поки що не стала справжньою, повноцінною відьмою.

«Брамник» - Руал Ільмарранен, привабливий «нахал», улюбленець долі і маг з волі неба поплатився за власну помилку і три роки провів у вітальні Великого мага Ларта Легіара, перетворений у вішалку.

«Королівська обіцянка» - така собі пересічна справа: п’ятьом принцесам знайти п’ять принців. Хіба що одна дещиця: Королівство – це новий світ у безмірі невідомого, і тут немає чужоземних принців. Просто немає.

Отже, виконати королівську обіцянку неможливо, а не виконати її – втратити Королівство. Але безвихідних ситуацій не буває і героїня твору знаходить вихід із цієї ситуації. Не знайшовши одного принца для принцеси в іншому світі, вона забирає її в свій світ і твір закінчується щасливо, як всі казки: добро перемогло зло.

Роман «Армагед-дом» (1999) — плід довгої праці, великий роман, соціальна фантастика. У ньому показані етапи життя людини і суспільства навколо нього. Світ фантастичний, але нефантастична складова являється центром роману. Світ схожий на наш; у героїв типічні слов’янські імена; назви вулиць і площ київські, іноді злегка змінені, іноді ні.

Яскравою особливістю являється те, що кожні 20-21 рік вже протягом тисячі років настає апокаліпсис ( в розмовній мові - мрига), точна дата і час невідомі. В останні місяці перед апокаліпсисом спостерігається різкий ріст підліткової злочинності, наркоманії, самогубств; активізовуються різні секти. Мрига триває 36 годин. У цей час відбувається нашестя глефів — багатометрових личинок, що поїдають все живе; землетрус; дощ комет, що невідомий астрономам; в атмосфері виникають отруйні гази.

«Спадкоємець». Всі сім’ї щасливі однаково, зате нещастя у кожного своє. Здавалося б, у родині Егерта Солля усі нещастя залишилися позаду: завдяки шраму, що довгий час спотворював вродливе обличчя, він знайшов себе справжнього, здобув любов красуні-дружини, виховав сина та доньку, відсунув примари минулого в забуття. Але одного вечора аматорська вистава мандрівного театру руйнує сімейне благополуччя, вибудуване роками. І за якусь мить рідний син виявляється виплодком смертельного ворога. А юнак, який ще хвилину тому вважав себе нащадком аристократичного роду, сином славного полковника Солля, опиняється на вулиці, затаврований прокляттям, яке заслужив його справжній батько, служитель темного ордену Лаша. Тепер у хлопця є шанс дізнатися, що становило сенс життя його батька та що означала його смерть.

«Магам можна все».Спадковий маг Хорт зі Табор чудово знає, що магам можна все. Вони мають право карати і прощати, зраджувати, грати людьми, неначе ляльками. Магам можна навіть кохати, але потім вони не повинні шкодувати.

Читаючи твори подружжя Дяченків можна зустріти такі елементи фантастики:

«Королівська обіцянка»:два світи, король може вбити поглядом, людожери, родина драконів, плин часу коли б Ліна не повернулася додому, все рівно минуло б півгодини), у кожній шафі є свій кістяк ( коли Ліна полізла в шафу за своїм посохом, то кістяк вхопив її за руку, а на запитання до Гарольда про те, чому він не попередив її, той відповів: «А де ж йому бути?»

«Брамник»: поличка для взуття вкусила за ногу, на ворсистому килимі росла пляма, золото вкривалося іржею, якщо на те була вагома причина.

«Магам можна все»: наявність мага, речі магічного походження, маг шукає відомості про батька Іла за допомогою побігайків та язикантів, заклинання на феєрверк та на метеликів, існування Клубу Кари, уміння перетворюватися на інших істот ( Хорт зі Табор перетворився на грубу покоївку, видру), гроші виростають в банці.

«Світ на виворіть»: трамвай їде без рейсів, дівчинка Ліда - марсіанка,фантом, мотор у мотоциклі було зроблено із серця дівчинки Світлани, яка, не маючи серця, розмовляє, перетворення студента на фонтан, таблетка, що вирішує всі проблеми, померлі люди, що ходять, героєм твору є не людина, а ГЕК - гносеологічно-енергетичний комплекс.

У творах Дяченків, крім фантастики, можна помітити суто українські риси: мірошник, шинок, Хант курив люльку;дракон, який щодня потребував бика і щовесни, коли цвіли дерева - одну незайманку (мотив української народної казки) - «Магам можна все»; напад ворогів - монголо-татарське іго;напади кочівників, співають пісню «Ой на ой на горі та женці жнуть».

АДВОКАТ: Дякую Вам, пані Тамаро.

СУДДЯ: Слово надається досліднику творчості, автору багатьох статей про Марину та Сергія Дяченків, В.Владимирському.

В.ВЛАДИМИРСЬКИЙ: На мою думку, говорити про те, що творчість Дяченків є плагіатом на який-небудь твір світової класики – абсурд. І після моїх свідчень, ви зрозумієте, що я маю рацію.

Читаючи твори Марини та Сергія Дяченків, ми усвідомлюємо, що фентезійний світ існує, переплітається з людським життям, допомагає або, навпаки, шкодить. І все має причину, пояснення.

Останні мої праці присвячено таким творам, як «Останній Дон Кіхот» та «Метаморфози». Так от, образ Дон Кіхота є вічним образом у світовій літературі, до нього зверталися представники різних галузей мистецтва. Не стали винятком і Дяченки, перу яких належить повість «Останній Дон Кіхот»

Сюжет твору досить простий: за традицією, підтримуваною нащадками Дон Кіхота (рід Кіхано) і Санча Панса, щороку 28 липня, в день, коли Дон Кіхот уперше відправивсь у свій похід, нові Дон Кіхот і Санчо Панса вирушають у мандри, щоб творити добро на землі й повторювати подвиги своїх славних предків. Алонсо Кіхано, який нині має вирушити в дорогу, буде останнім Дон Кіхотом, оскільки його дружина Альдонса не може мати дітей. Альдонса, прагнучи захистити коханого від небезпечної подорожі, інкогніто підкупає Санча Панса, щоб той зірвав похід. Згодом Санчо кається у своїй провині й підтримує Алонсо у приготуванні до походу. Однак у ніч перед подорожжю Алонсо “прозріває” й, розуміючи марність своїх надій, відмовляється їхати; він більше не вірить в ідею донкіхотства. Бачачи зломленого чоловіка, Альдонса сама одягає лати й шолом та відправляється в дорогу; з нею вирушає й Санчо Панса.

Отже, однією з центральних у повісті є проблема традиції. Незаперечна актуальність питань, на які намагаються відповісти автори повісті: ким є (якщо він ще існує) лицар, Дон-Кіхот, сьогодні, ким він може бути, чи потрібний він?

Дух оригінального тексту М. де Сервантеса весь час присутній в українському творі й пронизує його на всіх рівнях:

– ідейно-тематичного комплексу (донкіхотство як таке і його розуміння сучасним суспільством);

– сюжетики (постійна актуалізація як самих мандрів класичного Дон Кіхота, так і окремих їх епізодів);

– образної системи: імена й характери головних героїв і більшості персонажів українського твору співпадають чи співвідносяться з іменами й характерами героїв роману – роди Кіхано (прізвище Дон Кіхота М. де Сервантеса) і Панса;

Алонсо на прізвисько Добрий та його дружина Альдонса (в оригінальнім романі дама серця Дон Кіхота, Алонсо Доброго, – Дульсинея Тобосська (Альдонса Лоренсо)), зброєносець Алонсо – також Санчо. Друга сім’ї Кіхано Самсона Карраско в повісті названо на честь його предка, який відіграв важливу роль у житті Дон Кіхота як Лицар Білого Місяця (у перекладі роману М. де Сервантеса М.Лукаша використовується форма “рицар”; Самсон Карраско – Рицар Місяця-Білозора, а Дон Кіхот – Рицар Сумного Образу). Цікаво, що прізвище сусіда героя М. і С. Дяченків – Авельянеда: відомо, що псевдонім автора фальшивого другого тому “Дон Кіхота” 1614 р. був Алонсо Фернандес Авельянеда. Незримо присутній у повісті образ і самого Дон Кіхота.

Важливу роль відіграє в повісті й (співвідносна з романним змістом) художня деталь: це портрети Дон Кіхота; міф про Дульсинею; “традиційні” форми звертань між Алонсо і Санчом; зовнішня і внутрішня схожість Алонсо і Дон Кіхота. Так, обидва вони високого зросту, запальні; Дон Кіхот – божевільний, але перед смертю розум повертається до нього; Алонсо-нащадок тільки схильний до божевілля й ледве не втрачає глузд “завдяки” вивертам Санча Панса. Дон Кіхот захоплюється лицарськими романами й має їх цілу бібліотеку, а в кінці твору, після хвороби, розчаровується в них і проклинає; Алонсо М. і С. Дяченків збирає бібліотеку лицарських романів у данину традиції (та, вірогідно, не тільки), але в кінці твору, переживш нервовий напад, також “прозріває”, заперечуючи її.

У повісті знаходимо напівсерйозну згадку про острів для Санча, і сам Санчо Панса говорить з Алонсо про мрію Дон Кіхота про “золотий вік”.

У житті кожного покоління чоловіків з родів Кіхано і Панса, таким чином, головною віхою стає повторення походу їх славних

предків як своєрідний ритуал або гра .

Головним у повісті М. і С. Дяченків є образ Дон Кіхота – гордості членів роду Кіхано і їх зразком для наслідування. Розмірковуючи над загадкою його образу, над тим, чому Дон Кіхот перевершив славою своїх нащадків, які теж ішли його стопами, Алонсо робить висновок, що ці наступні “лицарі” втілювали в собі переважно лише якусь одну рису першого Дон Кіхота – марнослав’я,розум, фанатизм тощо, тимчасом як “Лицар Печального Образу був одночасно фанатиком, осередком шляхетності, дурнем, мудрецем, божевільним, філософом, честолюбцем. Головне ж, що відрізняло його від його послідовників, – це віра у шляхетність.

Вітчизняні автори переосмислюють і образ Дон Кіхота, і сутність поняття донкіхотства.

Цікава структура української повісті: похід “останнього” Дон Кіхота як такий не відбувається, тоді як Алонсо (думаючи, що божеволіє) переживає в уяві деякі ключові епізоди подорожі Дон Кіхота (з млинами, велетнями тощо), – тобто реальні мандри у певному сенсі замінюються уявними. Докорінно переосмислюється і ставлення до донкіхотства оточуючих і самого “лицаря”.

У своїх роздумах герой М. і С.Дяченків намагається вирішити не тільки йти чи не йти у вже традиційний для їх роду похід, але й бути чи не бути донкіхотству. В цих міркуваннях відчувається певний гамлетизм, що така комбінація цілком природна для літератури ХХ ст.

Алонсо-нащадок прагне здолати стереотип сприйняття свого уславленого предка в суспільстві й ствердити його серйозність, знаковість в очах оточуючих (спроба деміфологізації сервантесівського героя):

Як ознаку деміфологізації в повісті сприймаємо й те, що сутність донкіхотства у свідомості нащадків Дон Кіхота часом підміняється їх обов’язком продовжити традицію, а останнє може ставати й самоціллю чергових “лицарів” роду Кіхано, деякі з яких, до того ж, одягши обладунки, переслідують свої егоїстичні цілі.

Символічно, що нащадок Дон Кіхота з тим самим іменем, як і сам легендарний герой, у кінці кінців відмовляється від донкіхотства (дяченківський Алонсо просто зломлений духовно). А дружина Алонсо, яка прагнула “залишити” коханого вдома, навпаки, зрозумівши необхідність Дон Кіхота у світі, вирушає в похід замість чоловіка.

Стрижнем, на якому тримається феномен традиції донкіхотства, є віра. Поки існує вона, стверджують М. і С. Дяченки, існує й нездоланна людина, герой. У підтексті повісті читаємо, що донкіхотство, ув’язнене родинною традицією, донкіхотство, яке не має в своїй основі справжньої віри, не може нікому принести щастя.

Справжній Дон Кіхот повинен перш за все вірити у своє призначення. Цікаво й те, що Дон-Кіхотом у М. і С. Дяченків стає не просто жінка, а потенційна Дульсинея: адже Альдонса як дружина майбутнього Дон-Кіхота стати його Дульсинеєю (точніше, тілесним вираженням цього ідеального образу.Як видно, повість М. і С. Дяченків є чи не найбільш оригінальним українським варіантом переосмислення образу Дон Кіхота. Вона органічно вписується у вітчизняний літературний процес, порушує актуальні питання сьогодення й проникнена потужним оптимістичним струменем. Аналіз твору може бути значно розширеним до масштабного дослідження інтерпретацій ряду традиційних структур у різних літературних системах і проводитись, зокрема, в інтертекстуальному, герменевтичному і власне культурологічному аспектах.

Якщо ж говорити про «Метаморфози», в яких йде мова про те, «як міняється людська доля, як люди перетворюються на інших істот і знову стають собою», то можна зробити висновки, що сьогоднішні затримані є чудовими знавцями давньогрецької міфології (у творі згадуються такі міфологічні персонажі: Вакх (Діоніс), Аврора,Аякс, кентавр, Марс, Меркурій, Юпітер (Зевс), Каліпсо, Медея),географії (Гіметт, Фессалія, Егіна, Етолія, Ларісса), світової літератури( елементи, взяті з творів Гомера, Еврипіда, Овідія, Плінія, Боккаччо.

Це все, що я можу сказати на захист.

АДВОКАТ: Дякую.

СУДДЯ: Слово надається останньому свідку зі сторони захисту – художнику-ілюстратору Катерині Білетіній.

КАТЕРИНА БІЛЕТІНА: Виконуючи замовлення на ілюстрацію творів Марини та Сергія Дяченків ми зустрічаємо багато унікальних речей та істот, які не зустрічалися раніше ні в одному творі, або маловідомі.

Жовтомара (із книги «Бастард») —магічний об’єкт-пастка. Має вигляд вирізаного із дерева дідуся із люлькою,що випускає жовті кільця диму. Кільця вбивають живих істот , рухаючись на тепло.

Зажора (із книги «Бастард») — магічний об’єкт-пастка Конусоподібна яма в землі з піщаними пагорбками, що сипляться і магічною істотою в центрі. Ця істота видає дитячі крики, при наближені жертви починає всмоктувати повітря,створюючи при цьому сильний вітер, направлений в центр пастки.

Ельфуш (із повесті «Власник криниць») — маленькі літаючі напіврозумніістоти, що нагадують ельфів.

Глефа (з книги «Армагед-дом») — личинка дальфінів, які з'являються на світ під час апокаліпсису (мриги), смертельно небезпечна для всього живого. Мало вразливі, витривалі до високих температур, вони не потребують пристанища і переживають апокаліпсис без даху над головою . Дальфіни в романі ззовні нагадують реальних дельфінів. Вони пристосувалися до апокаліпсису таким чином: самки роблять кладку раз в двадцять років, незадовго до апокаліпсису. Кризові зміни в зовнішньому середовищі, а іноді навіть їхні попередники провокують розвиток личинки. Повертаються в море після того, як завершується сейсмічна активність. Наступна стадія розвитку — лялечка. Всередині неї дальфін перебуває всього від місяця до двох, після чого на світ з'являється доросла особина. У світі, описаному в романі, розмови про глефів заборонені, очевидно через страх перед ними. Реальне слово «глефа» означає холодну зброю, якою можна рубати і колоти.

Калідони (із книги «Ритуал») — великі білі птахи,що поселяється поблизу драконів. Заради того, щоб виводити пташенят – видирають свій власний пух. Навка, нявка (з книги «Століття відьми») — магічна істота, в подобі померлої людини, отримала життя лише через те, що хтось любив цю людину і хотів її повернути . Нявка неправдою доводить до смерті того, хто її оживив, так само, як Чугайстер, взята з української міфології, але відрізняється від прототипу.

Мрига (із книги «Армагед-дом») — апокаліпсис, що в романі приходить періодично, приблизно кожні 20 років. Під час мриги виникають «ворота»: предмет невідомої природи,що являє собою кам’яну арку, із «дзеркалом» всередині (за описом нагадує телепорт з гри Heroes). Люди, які зайшли в дзеркало, виявляються захищеними від дії апокаліпсису і виходять звідти після його закінчення. Також з'являються «малі ворота», в яких знаходять порятунок тварини, які непридатні для людей,рятуються звірі. Кількість воріт пропорційна кількості людей, які можуть сховатися в них, якщо одразу підуть до найближчих воріт. Існує певний сигнал,що йде від воріт, який вивченню не підлягає.

Чугайстер (з книги «Століття відьми») — магічна істота,що ззовні мало чим відрізняється від людини. Чугайстри іноді самостійно, іноді разом винищують нявок, танцюючи навколо них, нав’язуючи їм свій ритм, доводячи їх цим до смерті. Чугайстра взято з української міфології, хоча там він відрізняється від образу, що описаний в книзі.

СУДДЯ: Думаю на цьому можна завершувати сьогоднішнє слухання. Суд видаляється до нарадчої кімнати.

СЕКРЕТАР: Встати, Суд іде!

СУДДЯ: Київський міський суд постановив: «Творчість Марини Юріївни Дяченко та Сергія Сергійовича Дяченка є такою, що не є плагіатом.Нове українське фентезі — перший паросток у вітчизняному фентезійному світі. Ми маємо можливість читати своє. Фольклорні, національні мотиви є явним продовженням літературних традицій М. Гоголя та Лесі Українки. От тільки мавки, чугайстери, відьми — сучасніші. Вони живуть у близькому нам світі. Ще не зовсім пристосовані, часто безпорадні, але готові діяти.

ІІІ. ВИСНОВКИ УРОКУ.

ВЧИТЕЛЬ:Чому ж ми читаємо літературу даного жанру? Можливо, тому що герої фентезі творять дива своїми руками. Вони сильні, розумні, надійні, вірні, благородні, з почуттям гумору. Фентезі не зображає факти, а ідеалізує можливості людини, захоплюється нею, незважаючи на всі її недоліки та слабкості. Читацькою аудиторією фантастики та фентезі переважно є молодь, якій притаманне бажання змінювати, перебудовувати. Тому тут головне правильно розставити наголоси, щоб не втратити межу між реальністю та фантазією. Адже дуже важко бути героєм між двох світів.

А як думаєте Ви?

IV.ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Бесіда

«Мікрофон»

Аналіз епіграфа уроку.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготуватися до контрольної роботи

Радовецький НВК

УПЧ Укр - літ 11 клас